Вторник, 25.04.2017, 14:30
Приветствую Вас Гость | RSS
ДМШ.ua
Главная » Статьи » История музыки » Украинская музыка

Василь БАРВІНСЬКИЙ. Огляд історії української музики. (2ч)

Відродження музичної культури в Галичині. В той час, коли українська церковна музична творчість, що на переламі XVIII і XIX вв. досягнула найкращого розквіту, починає упродовж XIX в. на Придніпрянщині зникати, відблиски цього розквіту бачимо в Галичині, де рівно ж музична культура, плекана в церковному братстві у Львові, підупала й замість колишнього багатоголосого співу прийшов дяківський спів. На деякий час українська церковна музика знову підноситься за львівського єпископа Скородинського (1798 — 1805). У той час мішаний хор враз з оркестром при храмі св. Юра (що існував іще за попередників Скородинського — Льва Шептицького і Петра Білянського) осягає вершкову точку свого розквіту. Знову ж завдяки діяльностіперемишльського єпископа Снігурського, який у 1829 р. заснував перший церковний хор у Перемишлі, почали розповсюджуватися й популяризуватися в Галичині твори Бортнянського та інших придніпрянських композиторів.

Церковна музична творчість оживає на деякий час у творах представників так званої «перемишльської школи — Михайла Вербицького (1815 — 1870), Івана Лаврівського (1822 — 1873) та їхніх наслідників —Сидора Воробкевича (1836 — 1903) і Віктора Матюка (1852 — 1912). Та недостача вищої музичної освіти не дозволила їм покласти якісь тривкіші основи під дальший розвій церковної музики, хоч у тій добі на терені Галичини працювали чужинці-фахівці: німець Лоренц та чеські — Ролечек у Львові і Нанке в Перемишлі, що залишило вплив і на наших композиторів.

Згадані українські композитори виявляли свою діяльність і на полі світської хорової та інструментальної музики, а також у ділянці народної оперети чи, скоріше, співогри (М. Вербицький — хори «Жовняр», «Пісня до місяця», «Тихий вітер», «Заповіт» та ін., 10 симфоній чи радніше увертюр, два полонези на оркестр, співоігри «Підгіряни», «Сільські пленіпотенти», «Гриць Мазниця», «Галя», «Панщина»; І. Лаврівський — хори «Осінь», «Чом, річенько» та ін., оперета «Оман очей»; С. Воробкевич — хори «Над Прутом», «Сині очі», «Вечір», оперети «Убога Марта», «Золотий мопс», «Молода з Боснії»; В. Матюк, автор дуже популярної донині пісні «Веснівка», — хори «Чом так скрито», «До руської пісні», кантата з нагоди 300-літнього ювілею Львівської Ставропігії та ін., оперети «Капрал Тимко», «Нещасна любов», «Інвалід»).

До групи цих старших представників тодішньої церковної і світської музичної культури треба ще зачислитиАнатоля Вахнянина (1841 — 1908) — засновника Вищого Музичного інституту ім. Лисенка й організатора музичного життя у Львові, автора хорів («Хор варягів», «Живем-живем», «Шалійте» та ін.), солових пісень «Помарніла наша доля» й ін. та особливо популярної незакінченої опери «Купайло», виставленої між іншим у 1934 р. державною оперою в Харкові.

З молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років XIX в. треба зачислити Остапа Нижанківського (1862 — 1919) — організатора музичного життя в Галичині, феноменального диригента, автора дуже популярних донині хорових творів «Гуляли», «З окрушків» та солових пісень «Минули літа», «Не видавай мене заміж», «І молилася я» та ін.; Дениса Січинського (1865 — 1909) — першого в Галичині професійного музику, автора дуже поширених у Галичині солоспівів «Finale», «Бабине літо», «Як почуєш вночі» й ін., хору «Даремне пісне» та хорів з оркестром «Лічу в неволі» і «Дніпро реве» та недокінченої опери «Роксолана»; Генріка Топольницького (нар. у 1864 р.) — автора в’язанок народних пісень, фортепіанових мініатюр, хорів «Три шляхи», «Перебендя» та особливо цікавої й популярної у нас «Хустини», яка вказує на оригінальний талант автора; Філарета Колессу (нар. у 1871 р.) — автора в’язанок народних пісень, особливо ж донині свіжої «Вулиці», «Обжинок», «Гагілок» й інших хорів («Воєнні квартети»), поза тим найвизначнішого нашого музичного етнографа.

Дещо осторонь від них стояли Ярослав Лопатинський (1871 — 1936) — автор дуже поширених, побіч Січинського, й цінних солоспівів (із найкращих — «Сам на березі лежу», «Хто дозвіл тобі дав», «Сон», «Хмари», «Горить моє серце» та популярної «В неділеньку вранці» й ін., фортепіанових та скрипкових мініатюр, хорів («Вставай, Україно» з оркестром), «Псалом», комічної опери «Еней на мандрівці», фантастичної опери «Казка скал»), та Йосиф Кишакевич — автор менших та більших хорів (кантати з оркестром до слів Шевченка) і церковних хорів. Особливо цінними є його пізніші хорові мініатюри, як «Сосна» й інші з циклу «Лірична сюїта».

При загальній характеристиці української музичної творчості від часів Лисенка як на Придніпрянщині, так і в Галичині, треба зазначити, що характеристичною рисою тої доби є переважно музика вокальна, особливохорова, оперта в значній частині на народну музику як на найважливіше джерело творчості, що дала нам незвичайно цінні надбання. Відомий уже з першого розділу цього огляду чеський історик музики, проф. Зденек Неєдли у своїй книжці «Українська республіканська капела» в характеристиці тої музичної української епохи підкреслює, що «під скромною назвою обробок народних пісень українці створили мистецтво цілком оригінальне, рідке, а при тому велике, що високо стоїть понад опрацюваннями того роду пісень в інших народів». Багато з тих музичних діячів не змогли всеціло віддатись музиці, багато з них не вибилися поза рамки локального значення. Але багато з них також виявляли зовсім непересічні, а то й визначні таланти, які за інших обставин, за відповідного поглибленого музичного знання могли заясніти яскравим світлом й поза межами нашої батьківщини.

Сучасна музика в Галичині. Бортнянський, а опісля Лисенко, — це, так сказати б, граничні стовпи в розвої української музики. Це постаті, що їх видала Придніпрянщина. З появою на музичному обрії Станіслава Людкевича (нар. у 1879 р.) точка ваги музичного розвою переходить бодай часово до Галичини.

Продовжуючи з таким великим накладом праці розпочате Лисенком діло, Людкевич (учень Греденера і Землінського у Відні й Липську) у сфері музичного виразу й композиторської техніки нав’язується скоріше до Чайковського, з помітним впливом романтиків (Шопен, Мендельсон, Гріг). Його творчість стає джерелом, що заповнює так, як Лисенко, програми українських концертів. Побіч менших хорових творів a capella з фортепіано чи оркестром, солоспівів, обробок народних пісень та фортепіанових творів, Людкевич культивує передусім великі вокально-інструментальні й інструментальні форми. Творчість Людкевича ідеологічно обертається у сфері революційних і незалежницьких кличів. Вичислити тут треба перш за все 4-частинну симфонічну оду «Кавказ», перед тим ще «Вічного революціонера» й «Хор підземних ковалів», відтак «Останній бій», «Ой виострю товариша», монументальний «Заповіт» — усе з оркестром, симфонічну поему «Каменярі», «Стрілецьку рапсодію» і т. ін. Крім того, треба згадати варіації для фортепіано з оркестром, одночастинний концерт, фортепіанове тріо й оперу «Бар-Кохба». Головне значення Людкевича лежить у сфері вокальній і вокально-інструментальній. Він і донині є найкращим представником вокального стилю в Галичині з типовою ознакою імітаційного голосоведення та засновником великого «монументального» стилю.

Для розвитку інструментальної музики зворотну точку означає молодша генерація композиторів Галичини і Наддніпрянщини, яка виступає тільки кілька літ до світової війни й після неї. Ці композитори свідомо пересувають свою творчість у бік інструментальної музики, яка сильно розростається в ділянці фортепіановій (твори солові та концерти), камерній, симфонічній, балетовій і нарешті оперовій і переймає в себе новіші та новочасні зразки композиторської техніки та музичного виразу.

Чисельно найсильнішу донедавна групу творили галицькі композитори, виховані в тому самому центрі й музичній атмосфері та переважно в того самого вчителя: Вітеслава Новака, частинно — Йосифа Сука в чеській Празі. До цеї, так сказати б, «чеської школи» належать Василь Барвінський (нар. у 1888 р., учень Новака),Нестор Нижанківський (нар. у 1893 р., учень Хибінського у Львові, Маркса у Відні та Новака у Празі), Зиновій Лисько (нар. у 1895 р., учень Новака, Ірака та Сука) та Микола Колесса (нар. у 1904 р., учень Шина і Новака); пізніше долучаються до них ще Роман Симович (учень Шина та Новака) і Стефанія Туркевич-Лісовська(учениця Шина та частинно Новака). Музична творчість цеї групи спирається у значній мірі на народну пісню, яка кожного з них інспірує інакше. Помірковано-модерний напрям репрезентують В. Барвінський (фортепіанові твори: прелюдії, українська сюїта, 3-частинний цикл «Любов», «Українські мініатюри», фортепіановий концерт та ін., два фортепіанові тріо, фортепіановий секстет, струновий квартет для віолончелі: варіації, соната, сюїта, дрібні твори, солоспіви з фортепіано, фортепіано і скрипкою та з оркестром, хори a capella з фортепіано і з оркестром, між іншим «Заповіт», симфонічні твори: українська рапсодія, увертюра до опери «Ой не ходи, Грицю», обробки народних пісень у різних формах) та Нестор Нижанківський (фортепіанові твори: прелюдія та фуга, варіації, мала сюїта, кілька фуг, пасакалія на В. A. C. H. й інші дрібні твори, низка пісень із фортепіано чи з оркестром, фортепіанове тріо, полонез для симфонічного оркестру, хори мужеські й мішані, обробки народних пісень). Вони вийшли з неоромантичного напряму і стилістично дещо зближені до себе. Подібно, як Ст. Людкевич, вони змагали осягнути злуку з пірваною музичною традицією та водночас нав’язати контакт із новочасними постулатами хвилі.

З. Лисько та М. Колесса творять дещо радикальніший напрям, стараючись при тому менше послуговуватися готовими продуктами народної пісні, а творити в народнім дусі, особливо ж М. Колесса, який цікавиться головно гуцульським та лемківським фольклором, не тільки на зразок Новака, але й Бартока (з його творів треба назвати для фортепіано: «Дрібнички», скерцо, пасакалія і фуга, «Гуцульська сюїтка», з камерних — фортепіановий квартет, українську сюїту для оркестру, варіації для оркестру, солові пісні (лемківські), хорові твори (в тому числі обробки народних пісень)). 3. Лисько має дещо відмінні від Колесси риси. Деяка «терпкість» його гармоніки випливає з оперування переважно діатонікою (твори для фортепіано: соната, «Хлопська сюїта», «Ченчик», композиція для трьох фортепіано на тему української народної пісні, низка солоспівів, тріо для трьох баритонів, смичковий квартет, похоронний марш «Тризна» для симфонічного оркестру, обробки народних пісень).

У найновішому часі почали композиторську діяльність вичислені раніше учні «празької школи»: Р. Симович (твори фортепіанові, камерні, симфонічні, солоспіви) та Ст. Туркевич-Лісовська (твори фортепіанові для скрипки, симфонічні, солоспіви). В Оломунці працює ще Гриць Дяченко — учень Й. Сука (солоспіви, камерні твори).

З іншого боку, вихованець німецької школи (Ф. Шрекера в Берліні) Антін Рудницький (нар. у 1902 р.) поминає народний елемент, чи власне відриває народну пісню від її фольклористичних рис та намагається зблизити українську музику чужих модерністів (його твори для фортепіано — це: соната й ін., віолончелева соната, струновий квартет, симфонічні твори, балетова сюїта, пісні). В останніх творах А. Рудницький робить деяку еволюцію направо, а також у напрямі деякого зближення до народної сфери (пісні з оркестром, обробка народних пісень, опера «Довбуш»). Борис Кудрик (вихованець віденської школи Мандичевського, нар. у 1897 р.) старається поєднати український елемент із духом і формою класичної музики (фортепіанові, скрипкові, камерні твори, солоспіви й хори).

В Америці розвивають діяльність популярний композитор Михайло Гайворонський (нар. у 1892 р., хори, твори скрипкові, симфонічні); Роман Придаткевич (нар. у 1895 р., твори для скрипки, камерні, симфонічні) та придніпрянець Углицький (опера, пісні).

Цей перегляд композиторів можна б ще доповнити іменами Богдана Вахнянина, Ярослава Ярославенка, Василя Безкоровайного, Євгена Форостини та інших, які через недостачу основніших музично-теоретичних студій не змогли вийти поза рамки більшого чи меншого локального значення.


Сучасна музика на Наддніпрянщині. Зворот у бік інструментальної музики починається в Галичині дещо раніше — ще за світової війни — та з виразнішими національними рисами. Зате в композиторів Наддніпрянщини, що їхні імена винесла революція, бачимо сильніший розмах, ініціативу та всебічність, що можна пояснити тою обставиною, що в Наддніпрянщині музична культура й її традиція завжди стояли вище, ніж у Галичині, та що там за радянської влади в добі українізації підтримкою і пропагандою музичної справи було створено державну оперу, засновано українську філармонію, реорганізовано музично-драматичні інститути, співочі капели, розписувано конкурси та музичні твори й іншими способами пособлювано музичному розвиткові.

Менш-більш від 1922 р. там визначаються такі композитори, як Левко Ревуцький (нар. у 1889 р.), Віктор Косенко (1896), Пилип Козицький (1893), Михайло Вериківський (1896), пізніше — Борис Лятошинський(1894) та інші. Майже кожний із них є композитором відмінного типу.

Найбільш радикальний та найбільш новочасний щодо техніки та виразу Борис Лятошинський (учень Глієра) був спершу під впливом російських новаторів, опісля перейшов до атоналізму, а вкінці нав’язав контакт з українським культурним процесом в увертюрі на 4 українські пісні та в опері «Золотий обруч», що є першою новочасною українською оперою європейського покрою. З інших його творів треба вичислити ще численні твори фортепіанові, скрипкові, струнові квартери, фортепіанові тріо, симфонію, симфонічні твори, пісні — музичні ілюстрації до фільмів. Зокрема, треба підкреслити в Лятошинського барвисту і знамениту інструментацію.

Менш радикальним, але рівно ж великих інструментальних форм композитором є Л. Ревуцький (учень Лисенка і Глієра). Незважаючи на деякі впливи Рахманінова, подекуди Шопена та Скрябіна, а то й Чайковського, Ревуцький є незвичайно сильною й виразистою індивідуальністю. У творах, опертих на народну музику, він дав нам дуже цінні зразки українського модерного стилю (2-а симфонія й ін.). Із творів Ревуцького треба вичислити фортепіанові прелюдії, фортепіановий концерт, симфонії, симфонічно-вокальні твори («Заповіт»), солоспіви і т. ін.

Третім представником великих форм є Віктор Косенко — гармонійно найбільш поміркована лірична натура (фортепіанові твори, концерт, твори скрипкові, камерні, симфонічні, солоспіви). На його творчості рівно ж помітні впливи Рахманінова, Скрябіна, Чайковського. Ревуцький і Косенко знаменито опановують фортепіанову фактуру.

Іншу групу творять П. Козицький та М. Вериківський — учні Б. Яворського (теорія так званого ладового ритму). Хоч вони культивують і більші форми (Козицький — балет «Порив», оркестрова сюїта «Козак Голота», камерні твори тощо; Вериківський — балет «Пан Каньовський, «Веснянки» для симфонічного оркестру і т. п.), їхнє значення радніше полягає в інструментальних та вокальних мініатюрах. Козицький висловлюється у вокальній ділянці сильніше, в опрацюваннях народної пісні продовжує й розвиває принципи Леонтовича.

Поза тими композиторами, що в теперішній момент є найвидатнішими репрезентантами музичної творчості в радянській Україні, треба ще вичислити В. Костенка (інструментальні камерні твори, опера), Ф. Надененка із деяким впливом французького імпресіонізму в його піснях, М. Радзієвського, Ігоря Белзу, О. Чишка, М. Фоменка, К. Богуславського. На цьому місці годиться вказати на деяку доривочність, а можливо, й неточність інформацій про українських радянських композиторів, що впливає на можливості доволі фрагментаричного пізнання властивого стану речей через недостачу будь-яких взаємин із радянською Україною в останні 8 літ. Все-таки ще й тепер довідуємося не раз дорогою етеру про нові твори, нові імена, що заповідаються дуже поважно. Асиміляційна сила українськості ще й тепер робить те, що й композитори інших народностей в Україні працюють для українського музичного мистецтва. Це такі композитори, як Ю. Мейтус, М. Тіц, Яновський чи із старших — Глієр, Золотарьов та ін.


Музики-виконавці, музикологи, видавці. Відповідно до розвитку української музичної творчості вважаємо потрібним подати деякі дані з інших ділянок українського музичного мистецтва, в першу чергу відтворчого. Відповідно до розвитку нашого вокального мистецтва і його переваги над інструментальним у нас з’являлись перш за все виконавці-вокалісти, з яких здобули собі світову славу та стали прикрасами першорядних чужих сцен чи естрад Саломея Крушельницька, Олек. Мишуга, Модест Менцінський, Є. Гушалевич, Ол. Носалевич — усі родом із Галичини, а з наддніпрянців — М. Загорська, Г. Алчевський, М. Микиша, М. Іванов, О. Петров, Дейша Сіоницька, Цесевич, Збруєв, Нежданов, Южин (прізвища декількох останніх подаю за Ф. Стешком). З молодшої генерації назвемо із західних українців О. Руснака (буковинець),М. Голинського, Кл. Андрієнка, 3. Дольнщького, Р. Любинецького, А. Крушельнщьку, Ол. Любич, А. Остапчуківну, Ів. Синеньку, О. Бандрівську, Ів. Приймову, М. Сабат-Свирську, М. Маслюк-Мартіні, з придніпрянців — М. Вольгемут-Литвиненкову, Младу Липовецьку (тепер в Італії), М. Сокіл (тепер у Галичині), Паторжинського, О. Чишка, О. Колодуб та ін. Ф. Стешко згадує славного свого часу скрипакаРачинського (пом. у 1843 р.), піаністів Шпаковського (1861) та П. Селецького, також композитора (приятеля Ліста), якому Шевченко пропонував писати оперу до його лібретто.

Із сучасних інструменталістів здобула собі світову славу феноменальна піаністка Любка Колесса, а також молодий піаніст Тарас Микиша (син співака), лауреат міжнародних конкурсів у Відні й Будапешті, здобуває собі чимраз більшого розголосу в широкому світі. Згаданий раніше композитор В. Косенко теж є знаменитим піаністом. З інструменталістів, що живуть за кордоном, треба згадати віолончеліста Богдана Бережницького,молоденьку віолончелістку Христю Колессу (що йде слідами своєї сестри), скрипака Романа Придаткевича(Америка), піаністку-педагога Софію Дністрянську, піаністку Дар’ю Гординську-Каранович. У Вищому Музичному інституті ім. Лисенка у Львові та в його філіях гуртується деяка кількість видатних виконавців — піаніст Роман Савицький, що враз із віолончелістом Я. Пшеничкою і д-ром Р. Криштальським творять фортепіанове тріо, піаністки Галя Левицька, Володимира Божейко і т. д. Інші інструменталісти — Т. Шухевич, Д. Старосільська, О. Волошинова, Е. Перфецький, О. Москвичов та ін. — працювали й працюють переважно як педагоги. Багато молодших інструменталістів та співаків подають значні надії в майбутньому.

Диригентська ділянка також виказує чимраз більше працівників. Поза феноменальним диригентом Української республіканської капели Ол. Кошицем та його колишньою асистенткою Ял. Щуровською треба згадати Я. Городовенка — знаменитого диригента київської «Думки», а далі молодих симфонічних або оперових диригентів: М. Колессу, А. Рудницького, Л. Туркевича, Покровського (Одеса) та ін. Ще треба згадати галицьких «Боян» (мішані хори) та чоловічі хори — «Сурма», студентський «Бандурист», на Буковині — «Боян», «Кобзар» та ін. Музично-виховну працю виконують на Наддніпрянщині музично-драматичні інститути ім. Лисенка в Києві, Харкові, Одесі й такі подібні школи, а в Галичині — Вищий Музичний інститут ім. Лисенка у Львові та його філії в краї. Велику музичну діяльність вело на Наддніпрянщині Музичне товариство ім. Леонтовича, засноване в 1922 р. і перейменоване опісля на «Вуторм» (Всеукраїнське товариство революційних музик), а в Празі — Музичний педагогічний відділ при Високім Українськім педагогічнім інституті ім. Драгоманова (перший декан — Ф. Якименко).

Ділянка науково-етнографічна має в особах Кл. Квітки (Київ) і Ф. Колесси (Львів) своїх чільних представників міжнародного значення. На музично-науковім полі працюють Ст. Людкевич, Ф. Стешко (керівник українського відділу при Слов’янському інституті в Празі), Б. Кудрик та ряд молодих музикознавців у Галичині, як Василь Витвицький, Осип Хоминський та ін. Згадати можна ще появу деяких теоретичних підручників Дрімцова, Людкевича, Якименка, Лиська, історію української музики М. Грінченка і т. д.

Слід згадати ще про музичні видавництва, як «Державне видавництво України», «Київське музичне видавництво», «Українська накладня» в Берліні, видавництво музичних товариств у Львові й Стрию, видавництво музичного товариства при Громадськім комітеті в Празі, «Об’єднання» (Америка) видавництво «Торбан», «Супром» у Львові («Союзу українських професійних музик») та ін.

Із музичних журналів треба назвати «Музику», опісля — «Музику масам», а в останніх часах — «Радянську музику» в Харкові та «Українську музику», видавану Союзом українських професійних музик у Львові. З давніших спроб видавання музичного часопису треба назвати «Боян», «Музичний листок» і т. ін. Давніше у Львові виходили «Музичні календарі» під редакцією Р. Зарицького.

Кінчаючи на цьому цей короткий огляд історії української музики, треба зазначити, що, хоч ми тепер на полі музичного розвою не дорівнюємо іншим культурним народам, хоч наша, інколи така світла, музична традиція, що своїми соками довго насичувала чужі культури, рвалася часто й без нашої вини, — все ж таки ті світлі моменти з нашої історії музики, як і теперішній її розвій, дають нам надію, що і в тому напрямі наздоженемо колись інші, щасливіші від нас народи й що, може, нам ще належатиме колись визначна роль у розвої музичного мистецтва.



Источник: http://litopys.org.ua/krypcult/krcult51.htm
Категория: Украинская музыка | Добавил: Ёлка (16.01.2010)
Просмотров: 3156 | Рейтинг: 3.5/2
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Категории раздела
Западно-европейская музыка [1]
Русская музыка [3]
Украинская музыка [11]
Поиск
Обновление архива
Барвинский - Прелюдии 

Барвинский - Пьесы для фортепиано 

Степовий - Прелюд пам'яті Тараса Шевченка 

Микола Колесса - твори для фортепіано 

Нестор Нижанківський - "Коломийка" 

Нижанківський - "Вальс" для фортепіано 

Нестор Нижанківський - "Спомин" для фортепіано 

Ревуцький. "Їхав козак на війноньку" 

Майборода. Симфонії №1, №3 

Штогаренко. Симфонія № 1 "Моя Україна", Симфонія № 4 "Київ" 

Микола Колесса. Симфониї № 1, №2 

Ревуцький. Симфонія № 2, Фортепіанний концерт № 1 

Скорик. Опера "Мойсей" 

Стеценко. Вокальні твори 

Гаврилець. Обробки колядок. 

Гаврилець. „Засвічу свічу” 

Гаврилець. Духовні твори 

Гаврилець. „Кроковеє колесо” (фольк-концерт на народні тексти) 

Людкевич. "Сонце заходить" 

Гаврилець. „Нехай воскресне Бог” (Великодній концерт) 

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
реклама

Copyright MyCorp © 2017
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz