Задум опери

Іван Карась з жінкою («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

Думка про створення української опери сформувалася у С. Гулака-Артемовського у зв'язку з новими завданнями, що висунуло їх українське мистецтво в ці роки, і відображала загальне прагнення до створення національної культури на народній основі. Кристалізації цього задуму сприяли зв'язки композитора з передовими петербурзькими українськими гуртками й особливо довголітній дружній зв'язок з Т.Шевченком та відомим істориком Костомаровим. Варто зазначити, що й сам Г.Артемовський на цей час вже мав досвід виступу в оперних спектаклях як вокаліст і вже був автором водевілів «Українське весілля» та «Ніч напередодні Іванового дня», де він є, як і в «Запорожці за Дунаєм» автором і слів і музики.

Добираючи сюжет, Гулак-Артемовський намагався насамперед вивести на сцену театру рідні йому образи українського народу, його побут і пісню, привернути до них увагу слухача. Сюжет відсилає до часів, коли після знищення Запорізької Січі московськими військами (1775) частина запорожців бігла до Туреччини. Тут їхня доля складалася тяжко — турецький уряд намагався використати козаків як воєнну силу, спрямовану проти їхньої батьківщини. В 1828 р., під час російсько-турецької війни, частина запорожців, на чолі з отаманом О. Гладким, повернулася в Росію, після чого Задунайська Січ була знищена. Ці події, безсумнівно, послужили джерелом задуму, але автор опери вільно їх переосмислив і переніс у XVIII ст. Лише віддалено, як відгомін, проходять в опері спогаду про знищення Потьомкіним козачої вільності. Зміст опери не в цих трагічних спогадах, а в ідеї любові до Батьківщини, жагучому прагненні запорожців повернутися на Україну.

Постановки опери

Оксана і Андрій («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 ставилась в Москві в Большому театріі мала значний успіх. В обох виставах роль Карася виконував автор. Однак незабаром після прем'єри царський уряд, наляканий польським повстанням 1863 р., обрушив репресії на прояви національної культури народів, що входили до складу Російської імперії, усюди вбачаючи тенденції «сепаратизму». Цензурна заборона торкалась і розвитку української драматургії й театру. Якщо не вважати окремих аматорських вистав, «Запорожець за Дунаєм» був поставлений вперше після 1863 року українською трупою 11 липня 1884 р. у Ростові-на-Дону.

Відновлення сценічного життя опери припадає на радянські часи. Опера була поставлева в Київській (з 1934), Харківській (1926, 1938) та Дніпропетровській (1940) операх, а також у театрах, Куйбишева (1939, 1953), Горького (1939), Алма-Ати (1941),Свердловська (1942), Фрунзе (1944), Баку (1944), Кишинева (1946), Новосибірська (1946, 1954), Мінська (1951), Душанбе (1953),Таллінна (1954), Улан-Уде (1954), Вільнюса (1955) й інших міст. У 1934—1935 роках композитор В. Йориш намагався розширити оперу, ввівши нові номери, зокрема діалог султана і Карася, проте ці зміни виявилися далекими духу опері і сьогодні у сценічній практиці не використовуються.

Насьогодні «Запорожець за Дунаєм» залишається однією з найпопулярніших українських опер, що ставиться в оперних театрах України та за кордоном.

Сюжет

Іван Карась і султан («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

Дія відбувається в Туреччині в XVIII сторіччі.

Дія перша

Нелегко живеться простим українцям на чужині, під владою турецького султана. Біля хати запорожця Карася його прийомна дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Хлопці й дівчата, так само як й Оксана тужать на чужині, утішають дівчину й ідуть разом з нею на роботу в поле. Добряче підвипивший Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю сварливою дружиною Одаркою. Але уникнути неприємної розмови йому не вдається. Одарка обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «звідкіля це ти узявся». Карась пускається на різні вигадки: запевняє, що занедужил у дорозі, сьорбнув горя й мало-мало не помер. Однак під напором наполегливої дружини він проговорюється, що провів дві ночі у небоги. Це остаточно виводить із себе ревниву Одарку, і сварка приймає загрозливий оборот.

Дія друга

Неспокійно на душі в турецького султана. Не впевнений він у своїх підданих — запорожцях, у яких є всі підстави не любити султана. Він вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців. Це привело його в селище, де він розраховує бути невпізнаним, до хати Карася. Карась чимало здивувався, побачивши в себе надворі незнайомого турка. Запорожець висловлює припущення, що незнайомець прибув на магометанське свято бая-рам, на якому, як говорять, буде присутній сам султан. Гість не заперечує цього й навіть пропонує Карасеві познайомити його із султаном. Карась улещений. Така подія не можна залишити невідміченою, і Карась пропонує незнайомцеві розпити з ним пляшку горілки. Коли Карась іде в хату за частуванням, султан викликає свого царедворця Селіх-Агу й наказує йому доставити запорожця в палац на свято. Карась очам своїм не вірить, побачивши біля хати замість тільки що залишеного гостя іншого, багато одягненого турка. Коли ж Карась облачається в це плаття, Селих-Ага пропонує йому перемінити й ім'я — називатися не Іваном, а Урханом Удосталь намилувавшись собою в новій ролі «турка», Карась, у супроводі арапа направляється в палац турецького султана на свято.

Хлопці й дівчата веселяться після трудового дня. З них не зводить очей сторожовий турецький дозор. Оксана й Андрій, зустрівшись після довгої розлуки, вирішують негайно здійснити свій план переправи через Дунай і втечі на батьківщину. Обставини видаються для них сприятливими: ніч темна, човник давно приготовлений. Але як тільки Оксана й Андрій відпливають від берега, їх зауважує турецький дозор, і збройні стражники кидаються в погоню за втікачами.

Дія третя

Повернувшись додому з палацу, Карась продовжує грати з себе турка. Приголомшеній Одарці він повідомляє, що кличуть його Урханом, що йому незабаром потрібно йти в мечеть молитися аллахові й що він збирається женитися на трьох туркенях. Здивована дружина спершу думає, що Карась з перепою несе нісенітницю, але що ж тоді означає турецький одяг? Горькі скарги Одарки на свою долю перериває прихід турецького імама на чолі загону, з пійманими Андрієм й Оксаною. Зібравши всіх запорожців селища, імам оголошує наказ про те, що султан дозволяє всім, хто цього хоче, безперешкодно покинути його володіння й повернутися на Україну. Радісні, схвильовані запорожці, серед яких Оксана й Андрій, розпитують Карася про його відвідування палацу. Причина настільки незвичайної «доброти» султана стає зрозумілою — Султан побоюється спалаху всенародного повстання і тому вирішив добровільно повернути волю вільнолюбному українському козацтву.

Всенародна радість, хвацький народний гопак.