Ігор Стравінський – видатний новатор перш за все у сфері ритму в музиці. Разом з відомими композиторами ХХ століття угорцем Бела Бартоком та своїм співвітчизником Сергієм Прокоф’євим, він значно розвинув ритмічну динаміку музики, зробивши  її одним з найголовніших засобів виразності в музиці ХХ століття. Особлива заслуга Стравінського полягає у відкритті прихованих до того часу резервів ритмічної динаміки, які висунули його на перший план не лише як елемент виразності, алей як елемент конструктивний (тобто такий, що відіграє значну роль в побудові цілого твору та його драматургїї). Стравінський розробив багато нових ритмічних форм небувалої в європейській музиці гостроти. Принципи, якими оперував Стравінський у використанні ритму в якості провідного засобу виразності в музичному творі, призвели до внутрішньої реформи у музичній композиції. Музикознавці-теоретики визначають ритм в творах Стравінського як „нерегулярну акцентність”: тобто різні форми нерегулярності виникають внаслідок порушення рівномірної пульсації. Нерегулярність ритміки у Стравінського набуває характеру активних протиріч регулярності та нерегулярності, безперервної боротьби між ними. Все це породжує неймов ірну емоційну загостреність в музиці композитора.

        Такі складнощі ритмічної будови присутні власне музиці балетів Стравінського. Через це хореографам приходилось шукати нові засоби хореографічного втілення такої новаторської ритміки. Композитору пощастило: доля звела його з видатним хореографом-новатором Сєргієм Дягілєвим. Енергійний діяч з блискучими організаторськими здібностями, Дягілєв зумів залучити та об’єднати видатних художників, музикантів та балетних артистів. Він був одним з безпосередніх учасників створення ще в кінці 90-х років ХІХ століття  серії художніх виставок і журналу "Мир искусства” в Россії. З початку ХХ століття Дягілєв розширив сферу своєї діяльності, виніс її за межі Імперії. Він – організатор з 1907 року  "Російських сезонів” в Парижі (потім і в Лондоні). В "Російських сезонах” спочатку був представлений ряд російських оперних спектаклів ("Борис Годунов”, ”Садко”, "Снігуронька”), в яких виступили першокласні виконавці, зокрема Федір Шаляпін. У подальшому основне місце зайняли балетні постановки за участю таких видатних зірок російського балету, як Анна Павлова, Тамара Карсавіна, Вацлав Ніжинський, балетмейстер-реформатор Міхаіл Фокін та багато інших. До створення спектаклів залучалися талановиті європейські художники-декоратори –  Пабло Пікассо, Андре Дерен,  Анрі Матісс, а також россійськи авангардисти Наталья Гончарова, Михаіл Ларионов та інші. Все це сприяло надзвичайному успіху "Російських сезонів”, які відіграли помітну роль у зміцненні світової слави російського мистецтва. 

Учасники Дягилєвської антрепризи Наталія Гончарова, Ігор Стравінський (сидять) Леонід Мясин, Михаіл Ларіонов і Лев Бакст (стоять). Франція. 1915

        Дягілєв запропонував Стравінському створити музику до фантастичного балету за мотивами народних казок про Жар-птицю та Кащея Безсмертного. Сценарій був підготовлений Фокіним за участю художників Алєксандра Бенуа, Алєксандра Головіна, Лєона Бакста та ін. Прем’єра балету "Жар-птиця” 25 червня 1910 р. в Парижі призвела до справжнього фурору і Стравінський наступного дня в буквальному розумінні проснувся знаменитим. В "Росіському сезоні” 1911 р. (13 червня), був представлений балет "Петрушка”, в якому знайшов своє ярке відображення світ руської ярмарки з її бешкетними танцями, вуличними награшами. Головну партію в балеті виконував прославлений танцюрист Вацлав Ніжинський.

        Тоді ж у Стравінського виникає ідея написати твір на язичницькі мотиви. За два роки було створено балет "Весна Священна”, прем’єра якого 29 травня 1913 р. вперше в історії музики спровокувала бійку серед глядачів. Я схиляюся до думки, що на психіку „непідготовленої” глядацької аудиторії „новий ритм” музики композитора-новатора подіяв так, як діють на сьогоднішню молодь ламані ритми певних стилів сучасної електронної музики, від яких слухач отримує такий енергетичний допінг, зайва енергію якого  шукає своєго застосування... 

сцена з балету "Весна Священна"

        Як би там не було, але все ж таки цей унікальний твір, створений, зокрема, у співдружності з геніальним російським художником Ніколаєм Реріхом, став відправним моментом у розвитку музичного модернізму. Він став узагальненням генеральних ліній  розвитку також і балету:  поєднання та взаємодія  в цілостності кількох видів нового модерністського мистецтва вивели жанр звиклого балету в розумінні „танця під музику” на новий рівень розвитку.

Треба ще зауважити, що "Весна священна”, яка за замислом Стравінського є сюжетним балетом, допускає відділення музики від сцени та в силу повноти та цільності симфонічного формоутворення стає двочастинним концертним твором оригінального програмного жанру.

******************

послухати фрагменти балету можна на сайтіhttp://www.keepingscore.org/flash/stravinsky/index.html , почитати -http://www.diaghilev.perm.ru/rierih/5.htm 

******************

        Паризькі тріумфи Стравінського сприяли, нажаль, тому, що зв’язок композитора з Росією перервався. Його балети були відкинуті театром минулої Росії і до революції жоден з них не був поставлений. І після прем’єри "Жар-птиці” у 1910 р. Стравінській з жінкою та дітьми переїхали до Парижу. Після цього композитор ще декілька разів приїжджав до Петербургу. Світова війна перешкодила Дягілєву продовжити свої "Російські сезони”, тому Стравінський переїхав в 1914 р. до Швейцарії і вже не повертався на Вітчизну довгі десятиліття. Згодом Жовтнева революція позбавила Стравінського всього майна і порушила плани повернення на Батьківщину. Він заробляє на життя, гастролюючи по Європі з фортепіанними та оркестровими концертами, на яких виконує зокрема і власні твори. 

з першою жінкою

        Зв’язки з Дягілєвим були відновлені після Світової війни. І з 1920 р. Стравінський із сім’єю поселився у Франції. До кінця 20-х років "руська тематика” у творах Стравінського поступилася сюжетам міфології, біблійним текстам. У вокальних творах  використовується латинський текст. В ці роки була написана також  і знайома киянам по позаминулорічному виконанню опера-ораторія "Цар Едіп” (1927). Поступово інструментальна музика в творчості Стравінського витісняє вокальну. Серед кращих творів цього періоду виділяється "Симфонія псалмів”  (1930 р.).

        В 1939 р. композитор переїхав до США, де продовжив активну концертну діяльність а також багато пише. Під час війни Стравінський створив три симфонії, в 1948-1951 р. за серією гравюр Уільяма Хагарта написав оперу "Пригоди гультяя”. Творча манера композитора знову зазнає трансформації. Він звертається до додекафонії – техніки компонування музики, винайденої в 10-х роках ХХ століття представниками так званої „нововіденської школи”, яка звільнила музичні звуки від впорядкованої мажоро-мінорної системи та закувала їх в кайдани математики. В цій манері написані, наприклад, балет "Агон” та кантата "An memorian Dilan Tomas".

        Стравінський ніколи не жалівся на здоров’я, хоча у 1956 р. пережив інфаркт. Він продовжував працювати й активно створювати музику аж до 1967 року. Його останньою композицією стали "Заупокійні пісні” (обробка для камерного оркестру двох пісень Х.Вольда ), в яких автор адаптував сучасну музичну техніку до особистого сприйняття музики.

Восени 1962 р. після сорокавосмирічної перерви композитор відвідав Батьківщину. Це був візит тріумфатора. Йому було 80 років. Під час візиту Ігор Федорович виступив в Москві та Ленінграді як диригент у концертах з виконанням власних творів. "Я все життя розмовляю російською, російською думаю, у мене склад  російський. Можливо, в моїй музиці це не одразу видно, але це закладено в ній, це в її прихованій  правді…» 

Помер Ігор Стравінський 6 квітня 1971 р. Похований у Венеції поруч з могилою Дягілєва.