Композитор, піаніст, педагог, муз.-громад. діяч.
Народився 20.02.1889, с. Іржавець колиш. Полтав., тепер Чернігів. обл. – помер 30.03.1977, Київ.
Д-р мист-ва (1941). Академік АН УРСР (1957). З. д. м. УРСР (1941). Н. а. СРСР (1944), Герой Соц. Праці (1969). Лауреат Держ. премії СРСР (1941), Держ. премії УРСР м. Т. Г. Шевченка (1966). Член оргбюро СРКУ (1932–39), оргкомітету СК СРСР (1939–48), голова правління СКУ (1944–48).

Походив з шляхт. родини (батько Микола Гаврилович із роду, засновником якого був запорож. козак Петро Ревуха – прибічник гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, Р-кі у 5-и поколіннях служили священиками у с. Іржавець, де знаходилась знаменита козац. святиня – чудодійна ікона Іржавецької Богоматері, сам М. Г. теж був священиком і за свою подвижницьку працю удостоєний звання Потомственого почесного громадянина, пізніше полишив сан; мати – Олександра Дмитрівна походила із знаменитої родини Стороженків – полковників Прилуцьких, заснуваня якої пов’язано з особою молодшої доньки Б. Хмельницького – Марії Богданівни).

Р. навчався у Прилуц. (1899–1903), Київ. гімназіях № 7 (1903–07), у київ. муз. школі М. Тутковського по кл. фп. М. Лисенка (1903), з 1904 – в Муз.-драм. школі М. Лисенка, з 1908 – в муз. уч-щі, з 1913 – в консерваторії по кл. фп. С. Короткевича і Г. Ходоровського. Закін. юрид. ф-к Київ. ун-ту (1915; 1907 вступив до ун-ту на фізико-математ. ф-к, 1908 перевівся на юрид.), 1916 – Київ. консерваторію по кл. композиції Р. Гліера.

1916–18 перебував у армії на фронтах І світ. війни (Ризький напр.). 1919–24 працював діловодом на ж/д станціях в Ічні, потім Прилуках (влітку 1919 був заарештований ЧК, дивом уберігся від розстрілу). Брав участь у організації Прилуц. філії Всеукр. музичного тов-ва ім. М. Леонтовича (1922), організовував муз. програми, виступав як піаніст-соліст та концертмейстер співаків та Прилуц. хор. капели, для якої написав кантату „Хустина” на сл. Т. Шевченка. Від 1924 – викладач Муз.-драм. ін-ту ім. М. Лисенка в Києві (з 1934 – Київ. консерваторії), проф. (1935). 1927 на всеукр. конкурсі на кращий муз. твір його Симфонія № 2 отримала 1-у премію.

У 1924–28 брав активну участь у керівних органах Муз. тов-ва ім. М. Леонтовича, з 1929 як муз. редактор почав опрацьовувати творчу спадщину М. Лисенка для Повного видання його творів (літ. редактор – Д. Ревуцький), однак 1932 цю працю було припинено. 1956–39 здійснив велику роботу по створенню нової редакції опери „Тарас Бульба” М. Лисенка (відповідав за муз. матеріал, М. Рильський – лібрето, Б. Лятошинський здійснював оркестровку), особливо вдалою стала написана Р. розгорнута героїко-епічна увертюра до опери (імпульсом до створення якої стали закличні інтонації вступу до опери М. Лисенка).

 Етапним явищем у розвитку укр. інстр. музики став його Концерт Фа-мажор для фортепіано з оркестром (1934–36). 1941 за 2-гу ред. Симфонії № 2 був удостоєний Держ. премії СРСР (тоді Сталінської). 1941–44 – зав. кафедри композиції, теорії та історії музики Ташкент. консерваторії, 1944–60 – Київ. консерваторії. Р. здійснив понад 120 обробок укр. нар. пісень та пісень інших народів. Особливо яскравими зразками стали його цикли обробок козацьких пісень, „Галицькі пісні”, „Сонечко”, які позначили новаторські напрямки вирішення худ. завдань у жанрі обробки нар. джерел.

Високий мистецький рівень фортепіан. творчості Р., особливо широке визнання мають його Прелюди (ор. 4, 7, 11), Соната (ор. 1), „Пісня” (ор. 17). 1966 за 2-гу ред. Концерту для фп. з ор. Фа-мажор був удостоєний Держ. премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (присв. М. Лисенку). З понад 50-ти учнів у 1920–30-х у Р. навчалися С. Жданов, К. Шипович, Г. Жуковський, А. Свєчніков, Є. Юцевич, І. Паїн, М. Їжакевич, А. Філіпенко, А. Назаренко, О. Андрєєва та ін. Тоді ж розпочав навчання і П. Майборода, а його старший брат Г. Майборода – завершив диплом (вчився у класі В. Косенка). У повоєнні 1940–50 А. Коломієць, М. Дремлюга, В. Кирейко, Я. Лапинський, В. Гомоляка, Л. Левітова, Д. Юделевич, Р. Держане, Л. Грабовський (перші курси) та ін. Майже всі композитори, що закінчили Київську консерваторію, знання з поліфонії отримали від Р. Він випустив і музикантів-теоретиків – Ф. Аерову, Є. Столову, М. Бялика, Н. Герасимову-Персидську.

Останні роки життя вже як академік АН УРСР керував дисертаційними працями аспірантів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського Б. Фільц та В. Клина. Зовнішній образ Р. – як фізичне втілення нац. генотипу – приваблював багатьох художників (І. Їжакевича, Г. Меліхова, І. Тартаковського [аж 3 портрети], В. Виродову-Готьє, Н. Синишин) та скульпторів (О. Ковальова, В. Бородая). Встановлені пам’ятники на Байковому цвинтарі у Києві, перед будинком-музеєм в с. Іржавець та горельєф на будинку, де жив композитор (К., вул. Софіївська, 16) зроблені О. Ковальовим. По смерті Р. його іменем були названі Чернігів. муз. уч-ще, Держ. чоловіча капела та муз. школа № 5 (у Києві); до 100-річчя митця було відкрито Меморіальний музей-садиба Л. Ревуцького у с. Іржавець, названо вулицю на Харків. масиві у Києві та дніпров. пароплав. По 2004 діяв Мемор. кабінет-музей Р. у Києві (вул. Софіївська, 16), яким опікувався син композитора Ревуцький Євген Львович (1.06.1919, м. Ічня тепер Черніг. обл. – 20.11.2006, Київ) – видат. вчений, доктор мед. наук, проф., лауреат Держ. премії УРСР у галузі медицини.

Основні твори Льва Миколайовича РЕВУЦЬКОГО:

Вок.-симф. – кантата-поема «Хустина» (сл. Т. Шевченка, 1923, 2-а ред. орк. 1944), «Ода пісні» (сл. М. Рильського, 1956), «Зима» (сл. О. Олеся, 1924), 
для голосу з орк. – «Монолог Тараса Бульби» (сл. М.Рильського за повістю М.Гоголя, 1956), Чотири укр. нар. пісні – «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.; 
для симф. орк. – Симфонія №1, ч.1-а і 3-я (1916–20, 2-а ред. 1-ї ч. 1957), Симфонія № 2 (1927, 2-а ред. 1940, присв. С. Ревуцькій), Козачок (1936), Увертюра до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1952); 
для фп. з орк. – Концерт (1934, остання ред. 1963, присв. М. Лисенку); 
для скр. і фп. – Інтермецо (1955); 
для влч і фп. – Балада; 
для фп. – Соната, 7 прелюдій, етюди, Пісня, Гумореска, Канон, Вальс, 2 етюди, дит. п’єси, транскрипції; 
для голосу з фп. – «Дума про трьох вітрів» (сл. П.Тичини, 1925), «Де тії слова» (сл. О. Олеся), «Проса покошено» (сл. М. Рильського), «Тиша» (сл. власні) та ін.; 
для хору без супр. –«У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т. Шевченка) та ін.; 
для хору з фп. – «На ріках круг Вавілона» (на сл. Т. Шевченка), П’ять укр. нар. пісень, Три веснянки, хори для дітей та юнацтва та ін.; обр. нар. пісень (понад 120), зокрема цикли для голосу і фп. – «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низького голосу» (1925–27), «Пісні для середнього голосу» (1925–43), «Пісні для високого голосу» (1925–47); 
для міш. хору – «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські нар. пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.; 
зб. обр. укр нар. пісень для дітей «Сонечко» (1925); пісні – «Із-за гір та з-за високих» (сл. М. Рильського) та ін.; 
музика до театр. вистав „Після балу”, „Маруся Богуславка”, „Богдан Хмельницький”, кінофільмів („Степові пісні”), радіопередач; 
редакція 1-ї ч. Концерту для фп. з орк. В. Косенка; фундаментальна ред. та доповнення рядом номерів опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1937, остання ред. 1955).

Літературні праці Л.М.Ревуцького:

Л. Ревуцький. Повне зібрання творів у 11 томах. Т. 11. Літературна спадщина. – К., 1988; 
Автобіографічні записки // Рад. музика. – 1939. – № 1; 
Виховання композиторської молоді // Мистецтво. – 1956 – № 1; 
Струни Лисенка живі // Мистецтво. – 1967, № 4 та ін.

Література про композитора:

Кисельов Г. Л. М. Ревуцький. – К., 1949, 21951;
Шеффер Т. Л. М. Ревуцький. Нарис про життя і творчість. – К., 1958; 1960 (рос. мовою);
Її ж. Лев Ревуцький. – К., 1973, 1979, 1982;
Герасимова-Персидська Н. Друга симфонія Л.Ревуцького. – К., 1963;
Горюхіна Н. Симфонізм Л. Ревуцького. – К., 1965;
Клин В. Л. М. Ревуцький – композитор-піаніст. – К., 1972;
Бялик М. Л.Ревуцький. Риси творчості. – К., 1963, 1973;
Його ж. Л. Н. Ревуцкий. – Лен., 1979;
Поставна А. Становлення творчого методу Л. Ревуцького. – К, 1978;
Лев Николаевич Ревуцкий. Статьи, воспоминания (зб., упор. В. Кузик). – К., 1989;
Лісецький С. Л. М. Ревуцький. – К., 1989;
Грінченко М. Музичні силуети. Левко Ревуцький // Музика. – 1927. – № 2;
Лятошинский Б. Л. Н. Ревуцкий и его Вторая симфония // Сов. Музыка. – 1935. – № 1;
Кирейко В. Народна музика в творчості Л. М. Ревуцького // Нар. творчість та етнографія. – 1959. – № 1;
Горюхіна Н. Образи Шевченка в «Хустині» Л. Ревуцького // зб. Шевченко і музика. – К., 1968;
Тимофєєв В. Щедрість таланту // Мистецтво. – 1966. – № 3;
Короткевич Ю. Гармонічна мова фортепіанного концерту Л. Ревуцького // Укр. муз-во. Вип. 5. – К., 1969;
Її ж. Народно-пісенна основа ладової змінності у творчості Л. М. Ревуцького // Нар. творчість та етнографія. – 1974. – № 5;
Клин В. Неподвластный времени // Сов. Музика. – 1978. – № 5;
Шевчук О. Фольклор у творах Л.Ревуцького // Музика. – 1980. – № 6;
До ювілею Л. М. Ревуцького // Культура і життя. – 1987. – 15 лист.;
Грабовський Л. Чародій української музики // Музика. – 1989. – № 1;
Кузик В. Несподівана знахідка // там само; Співець народної душі // Культура і життя. –1989. – 19 лют.;
Її ж. Ревуцькі – Хмельницькі – Ржевуські // Укр. муз. архів. Вип. 3. – К. – 2003;
Її ж. Лев Ревуцький. – К., 2007; 
Фільц Б. Народна пісня у творчості Л. М. Ревуцького // Нар. творчість та етнографія. – 1989. – № 3;
Костюк О., Бурак М. Видатний музикант-мислитель // Вісник АН УРСР. – 1989. – № 6;
Отмечая 100-летие Л. Н. Ревуцкого // Сов. Музика. – 1989. – № 12.

Валентина Кузик, доктор філософії мистецтва, лауреат Премії ім.М.В.Лисенкаф