Бандура народна (старосвітська), класифікаційний індекс за систематикою Е.Горнбостля - К.Закса - 321.311-5. Струнно-щипковий лютневий інструмент крилоподібної форми; довжина резонаторної скриньки з "ручкою” - від 900 до 960 мм , ширина - від 400 до 450 мм. Фактично це видозмінена цитра з дещо висуненим вбік внаслідок трансформації лівим крилом і доданою з метою розширення діапазону басового реґістру ручкою-ґрифом. Спосіб гри - ковзаючий, ґлісандоподібний, з широким застосуванням паралельних інтервальних та акордових, паралельних й розхідних ґамоподібних зворотів по всьому ґрифу і приструнках, за винятком (на відміну від кобзи) притискання пальцями струн до ґрифа. Стрій здебільшого діатонічний "на сумно” (натуральний мінор) із використанням засобу перестроювання (скордатура) "на весело”. 
Строї народних бандур, зафіксовані від епічних співців ХІХ- поч. ХХ ст., за М.Лисенком та Ф. Колессою: а) D-G-A-g-a / d1-е1-f1-g1-а1-b1-c2-d2-е2-g2-а2-b2-сЗ (І.Кравченко); б) A-b-f-F-b1 / с1-d1-еs1-f1-g1-а1-b1-с2-d2-еs2-f2-g2-а2-b2-сЗ-dЗ-еsЗ-f3 (І.Братиця); в) А-а-D-е- / сіs1-d1-е1-fіs1-gіs1-а1-а1-b1-сіs2-d2-е2-fіs2-gіs2-а2-h2-сіsЗ-d3 ; г) G-A-D-g-a / dl-el-?isl-gisl-al-hl-cis2-d2-e2-?is2-gis2-a2-h2-cis3-d3 (Г. Гончаренко). Репертуар - думи, історичні та ін. пісні.

Основні історичні, соціальні, структурно-типологічні аспекти кобзарства уже неодноразово ставали предметом наукового дослідження. Натомість етнопедагогічний, етноорганологічний та етнофонічний ракурси вивчені значно слабше, а це призвело до однобічного, примітивного погляду на старосвітську бандуру як "недосконалий” інструмент, який нібито потребує хроматизації і конструктивного "довершення”. Внаслідок культурної політики, зорієнтованої на канони сценічної академічної естетики, сформувалось середовище митців, які на "модернізованих” бандурах виконують сучасний професійно-академічний репертуар, цілком втративши при цьому відчуття автентичного кобзарсько-бандуристського стилю. 

Гуслі (або гусла) 

Численні фольклорні й писемні джерела свідчать про побутування цього інструмента на територіях, заселених давніми слов'янськими племенами ще задовго до часів Київської Русі.

ГУСЛІ (гусла) - давньоруський цитроподібний щипковий інструмент ґрупи народних хордофонів (класифікаційний індекс за систематикою Е.Горнбостля -К.Закса -314.122 -5). Численні фольклорні й писемні джерела свідчать про побутування цього інструмента на територіях, заселених давніми слов'янськими племенами ще задовго до часів Київської Русі. Існує думка про зв'язок гусельної традиції з прибалтійсько-скандинавською культурою канклес (кантеле). Крім цитроподібних гусель, у деяких народних традиціях така сама назва закріпилась також за смичковими інструментами (наприклад, так називають народну скрипку на Лемківщині та Закарпатті - класиф. індекс за систематикою Е.Горнбостля-К.Закса - 321.322).

Перші згадки про цей інструмент на території України пов'язані з іменами гуслярів Бояна, Митуса, Мануйла і пам'яткою дружинного билинного епосу "Слово о полку Ігоревім”; пізніші - з побутом придворних, шляхетних і духовних осіб.

За конструкцією гуслі є пласкою скринькою трапецієподібної форми (довжиною приблизно 550-650 мм), яку під час гри тримають на колінах. Відомі в літературі строї гусель : а) es-f-g-a-h-c1-d1 (з музею Санкт-Петербурзької конcерваторії) та б) а1-а2-е2-g2-а2 (за описом Ф.Х.Фетиса).

За способом гри давньоруські гуслі наближені до пізніших щипкових хордофонів лютнеподібного типу.

Існує три конструктивні різновиди форми гусель: найдавніші крилоподібні (інші назви - "дзвончаті", як їх називають в билинах; ”словіші”), кількість струн - від 5-ти до 9-ти; шоломоподібні (гуслі-псалтир), кількість струн - від 10-ти до 20-ти та столоподібні, кількість струн - 45-50. Із фольклорною епічною традицією безпосередньо були пов'язані лише гуслі крилоподібного та шоломоподібного типів, які на сьогодні збереглися тільки у північно-слов'янських (псковсько-новгородській, вітебській та ін.) землях.

У літературі маємо лише словесно-белетристичні описи репертуару, виконуваного на гуслях. Мелодику не зафіксовано. Бандурний супровід билин у виконавських реконструкціях З. Штокалка, Т. Силенка, котрі певною мірою імітують гру на давньоруських гуслях, є радше авторськими інтерпретаціями, аніж науково достеменними реконструкціями. 

Кобза 

На думку деяких учених цей інструмент ґенетично пов'язаний із близькосхідним "удом” та європейською лютнею. Популярною є також гіпотеза про те, що козаки перейняли його від східних сусідів, згодом трансформувавши у наближені до свого традиційного інструментарію (зокрема, бандури) форми.

Кобза О. Вересая (від тюрк. - "кобиз”, "кобоз”; класифікаційний індекс за систематикою Е. Горнбостля - К. Закса -321.311-5). Інструмент поширений на азійському Сході. На думку деяких учених, він ґенетично пов'язаний із близькосхідним "удом” та європейською лютнею. Популярною є також гіпотеза про те, що козаки перейняли його від східних сусідів, згодом трансформувавши у наближені до свого традиційного інструментарію (зокрема, бандури) форми.

Кобза в українській традиції - це лютня грушоподібної форми. Довжина резонаторної скриньки разом з "ручкою” (ґрифом) - приблизно 890-900 мм; ширина - 250-260 мм. Стрій хроматизований, наприклад: а) G-с-d-g-cl-dl / gl-al-hl-cis2-d2-e2-(e2) (за М. Лисенком від кобзаря O.Bepecaя) та б) G-c-d-g-c-dl / dl-esl-fl-gl-al-bl-c2-d2-es2-f2-g2 (за О. Рубцем). Спосіб гри: акорди, на відміну від бандури, відтворюються не на приструнках, а на ґрифі, притисканням пальцями лівої руки струни до ґрифа (як на лютні). Гра на приструнках застосовується виключно у переграх. Вокальна партія майже не дублюється інструментальною, а орнаментально урізноманітнюється на фоні набраної на бунтах гармонічної педалі, виконуваної засобом почергового "тремолювання” звуків основних ладово-гармонічних функцій.

За кобзою усталилася традиція виконання дум пізнішого "козацького" циклу, що було пов'язано з хроматизованим строєм ("додаванням жалощів") та порівняно широкими техніко-виконавськими можливостями інструмента. На це, зокрема, вказують, як стрій, так і фактура супроводу дум на цьому інструменті.

Довгий час українські етноінструментознавці вважали, що кобза і бандура - це один інструмент, який внаслідок "обростання приструнками" перетворився в сучасну бандуру (див. праці Г. Хоткевича, Ф. Лаврова, Б. Кирдана і А. Омельченка). Перші описи двох різних типів лютнеподібних інструментів, які на теренах України мали назву кобза-бандура, здійснили М. Лисенко та Ф. Колесса. Шляхи термінологічного та орґанологічного розв'язання вказаної проблеми виразно окреслили К. Вертков та З. Штокалко. Однак лише сучасні експериментальні дослідження над реконструкцією кобзи та репертуару О. Вересая за описами й нотаціями М. Лисенка дали змогу ідентифікувати цей інструмент як окреме етноорґанологічне явище. Завдяки зіставленню результатів цієї роботи з теорією спадкоємності давньоукраїнського билинного епічного стилю з пізнішим думовим стало можливим врешті-решт вирішити питання найменування інструментів (кобзи й бандури) та з'ясувати головні відмінності їх форми, конструкції, строю, способів гри й репертуару. 

Ліра колісна 

Ліра в Україні - це цілком ориґінальний інструмент, застосовуваний для супроводу духовних пісень та перейнятих від кобзарів дум. Поширене у Західній Європі (за винятком Чехії та Балкан) використання її винятково для танцю та інших не пов'язаних із духовним співом пісень в українській традиції спостерігаємо значно рідше.

Ліра колісна (нім.- die Drehleier; анґл. - Hurdy-Gurdy; польськ. - lira korbowa), класифікаційний індекс за систематикою Е. Горнбостля-К. Закса -321.227.28. Під назвами organistrum або symphоnia вона згадується у джерелах VIII - IX ст. - як придворний інструмент європейських королівських і панських палаців, який супроводжував танці.

На підставі аналізу форми, конструкції, строїв та ерґологічних параметрів побудови українських лір, які зберігаються в музеях, а також завдяки науковим даним складаємо уявлення про домінування в Україні способу виготовлення лір скрипково-ґітарної форми. Властива західноєвропейським традиціям трапецієподібна форма трапляється рідше. Конструкція українських лір передбачає корпус та "шию” (загальна довжина - близько 450-600 мм, ширина - 280-300 мм), кілків, коробки з клавішами, дерев'яного коліщати, що виконує функцію "смичка”, підґрифа, тримача струн, корби й пристосування, за допомогою котрого її крутять. Звуки видобувають шляхом тертя коліщати об струни.

Строї лір дуже різноманітні й достосовані відповідно до теситурних та виконавських можливостей кожного конкретного співця. Ось тільки деякі з них: а) A-e / el-fisl-gisl-al-hl-c2-d2-e2-fis2-a2 (A.Cкoбa); б) G-d /fisl-gl(gis1)-a1-bl-cis2-a2-e2 (І. Скубій - за Ф. Колессою); в) A-e / a1-h1-cis2-d2-e2-f2-(fis2)-g2-a2-b2-cis3-d3 (за М.Лисенком); г) A-e / el-fisl-gisl-al-hl-cis2-d2-e2-fis2-a2 (за О. Масловим); д) G-d (d)-fisl-gl-al-hl-c2-d2-e2 (за Л. Кубою).

До репертуару українських лірників входили головним чином духовні пісні, псальми і канти, перейняті від кобзарів і бандуристів думи (їх у кобзарському середовищі теж найчастіше називали козацькими псальмами), а також жартівливі, сатиричні та ін. пісні і танці. За фактурою інструментального супроводу лірницька співогра більше нагадувала кобзарську, ніж бандурницьку: спів рідше супроводжувався унісоном "співаниці", обмежуючись здебільшого звучанням квінтового бурдона "тенора" і "байорки". На кобзі цю функцію виконувала гармонічна педаль, відтворена притисненням пальцями лівої руки на ґрифі інструмента, а на бандурі - замінена унісоновою (рідше терцевою) "второю" - дублюванням виконуваної голосом мелодії - та застосуванням варіаційних "мережанок" у переграх.

В літературі існує багато порівнянь і зіставлень виконавських манер і стилю співогри кобзарів, бандуристів і лірників. Деякі з них ґрунтуються на соціально-психологічних аспектах лірницького побуту (П. Куліш, А. Гуменюк та ін.), інші - на етноорґанологічних відмінностях інструментів (М. Лисенко, Ф. Колесса).

Ліра в Україні - це цілком ориґінальний інструмент, застосовуваний для супроводу духовних пісень та перейнятих від кобзарів дум. Поширене у Західній Європі (за винятком Чехії та Балкан) використання її винятково для танцю та інших не пов'язаних із духовним співом пісень в українській традиції спостерігаємо значно рідше. 

Торбан 
Торбан є різновидом басової європейської лютні-теорби. Спосіб гри споріднений із застосовуваним на старосвітській бандурі (ковзаючий), з елементами відривання правої руки від струн, що наближує його до гри на сучасній модернізованій бандурі.

Торбан, класифікаційний індекс за систематикою Е.Горнбостля - К.Закса - 321.311-5. За деякими даними, він є різновидом басової європейської лютні-теорби. Фактично це поєднання в одній конструкції двох названих типів (кобзи і бандури) з октавним подвоєнням басів на бунтах. Довжина резонаторної скриньки з ручкою - від 980 до 1200 мм, ширина - від 540 до 520 мм. Приструнки настроювались відповідно до репертуару: в "німецькі” або у так звані "академічні”, західноєвропейські лади (для виконання авторського репертуару), у хроматизовані "думні” (для виконання "кобзового” репертуару). Стрій : F-A-B-F-A-B / f-a-b-f-a-b / d-c-f-b-c-E-a-cl-cl-fl-bl / fl-gl-al-hl-e2-a2-c2-f2-c2-b2-c3-d3 (Ф.Відорт). Спосіб гри споріднений із застосовуваним на старосвітській бандурі (ковзаючий), з елементами відривання правої руки від струн, що наближує його до гри на сучасній модернізованій бандурі.