"Гайдн ніколи не був диво-дитиною,– говорив про нього німецький мистецтвознавець А.Ейнштейн, – і найбільше диво те, що із нього – затурканого хлопчика-хориста в соборі св.Стефана, з лакея Ніколо Порпора, із скромного бідного віденського композитора, що писав музику "на замовлення”, вийшов не вуличний музикант або, у кращому випадку, хоровий регент однієї з численних віденських церков, а великий Гайдн”.

Твори натхненного поета звуків, яскравого представника Віденської класичної школи композитора Йозефа Гайдна (1732-1809 рр.) давно вже стали надбанням широких кіл музикантів та шанувальників музики, надійно увійшли до творчості, життя, побуту багатьох народів світу. Його творчість в основному припадає на ХУІІІстоліття, яке увійшло до історії європейської культури як епоха Просвітництва, епоха популяризації наукових знань і культури, ідей добра та справедливості, рівноправ’я людей, епоха боротьби проти догматичних та схоластичних методів мислення. Це була ідеологія нового періоду в житті людства – періоду становлення капіталізму та визрівання буржуазних революційних перетворень. Це була програма устрою майбутнього суспільства, що засновано на буржуазних свободах, визнанні рівних прав всіх громадян перед суспільством та законом.

Ціла плеяда вчених, філософів, письменників, скажімо таких, як відомі на весь світ Шарль Луї де Монтеск’є, Вольтер, Жан Жак Руссо, Поль Анрі Гольбах, Клод Адріан Гельвецій, присвятила себе вирішенню актуальних питань, що стосувалися устрою людського суспільства, з’ясуванню самої природи людини. Просвітителі піддавали нещадній критиці всі феодальні порядки, державні та церковні установки. Нові ідеї викладались у філософських трактатах, гострих політичних памфлетах, у творах мистецтва, працях з естетики.

Музичне мистецтво того часу не залишилось осторонь від цього складного, насиченого духовними пошуками процесу. Прагнення до реалізму, природності, розкутості у переданні почуттів, великий оптимізм, устремління до кращого - все це було притаманно творчості переважної більшості музикантів того періоду. Найбільш досконалі зразки світосприйняття просвітницької епохи представлені насамперед у творчості Глюка, Гайдна, Моцарта, Бетховена.

Величезна популярність Йозефа Гайдна корениться в природі його таланту. Композитором було написано 104 симфонії (не рахуючи загублених), 30 музично-драматичних творів (в тому числі 24 опери), 12 концертів для фортепіано, 22 концерти для різних солюючих інструментів, 83 струнних квартети, 46 струнних тріо, 41 тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано, 34 сонати, інші п’єси для фортепіано (танці, рондо, варіації тощо), 5 ораторій, 14 мес, 175 п’єс для баритону, інші вокальні композиції – кантати, хори, майже 200 обробок англійських, шотландських та уельських народних пісень. Всі твори митця, незалежно від того в мажорній чи мінорній тональності вони написані, характеризуються оптимістичним тонусом та гармонійністю пропорцій. Філософська глибина поєднується в них з невибагливістю побутових та гумористичних образів. Творчість композитора відзначається широтою фольклорних зв’язків, особливо в ній відчутний вплив австрійської, північно-німецької, італійської, французької, чеської, угорської та хорватської музики. Адже Відень, в якому в останній третині ХVIII ст. склалися сприятливі умови для розквіту музичного класицизму, був столицею багатонаціональної Австрійської імперії, куди входила й частина сучасної території України. Інколи прообразами музичних тем  композитора ставали й українські народні пісні.

Дитинство своє композитор провів на Півдні Австрії в маленькому селищі Рорау, недалеко від угорського кордону. Трудова сім’я (він є сином майстра-каретника та куховарки), не змогла дати своїм дітям серйозну освіту, але дала їм значно більше - міцні моральні поняття, підготувала їх до нелегкого самостійного життя. Загальна дружня атмосфера сім’ї разом з невибагливим устроєм простого сільського життя багато в чому визначили характер майбутнього музиканта. А народна музика, що оточувала його, назавжди запала в його свідомість. Зіграла свою позитивну роль й музикальність батьків. Зокрема відомо, що батько добре співав та грав на арфі, хоча не був знайомий з нотною грамотою. Власне, Гайдн саме в дитинстві дуже палко полюбив музику.

Невідомо, як склалася б його доля, якби не шкільний вчитель та церковний регент Франк. Саме він увіз п’ятирічного хлопчика до себе – в маленьке містечко Гайнбург на березі Дунаю, де проходило перше професійне знайомство маленького генія з музикою. Через три роки на нього звернув увагу віденський композитор та капельмейстер Георг Ройтер, який забрав хлопчика з гарним голосом для співів у хорі віденського собору святого Стефана.

На хлопчиків-хористів лягало важке фізичне навантаження: щоденні співи під час багатогодинних богослужінь у соборі, участь у придворних заходах в ролі або півчих, або лакеїв, що прислуговували за столом, не кажучи вже й про регулярні  виснажливі репетиції. Для навчання майже не залишалося часу. Знання про, як зараз кажуть, теорію та історію музики Гайдн черпав насамперед із живої музики, яку сам виконував (складні церковні контрапунктичні хори) і яку слухав. Відень надавав для цього неабиякі можливості. Чудова музична пам’ять допомагала утримувати у свідомості як складні твори культової музики, так і твори нових тогочасних інструментальних жанрів: увертюри, симфонії, дивертисменти, касації, що виконувалися під час придворних імпрез, а також італійську оперну музику та мелодії віденських вулиць.

Гайдн рано почав писати музику, намагаючись на практиці засвоїти техніку композиції та  мистецтво контрапункту. У нього не було наставників. За дев’ять років навчання він отримав від капельмейстера Ройтера всього два уроки композиції. Ройтер навіть не помітив таланту маленького півчого.

Самостійність та звичка розраховувати тільки на свої сили – ці риси характеру виявилися вже в дитячі роки композитора. Вони допомагали йому і в подальшому. Життя композитора не було солодким. Він рано пізнав злидні. В 17 років він був звільнений з капели, тому що у нього почав ламатися голос. Музикант залишився без хліба та притулку. Він брався за будь-яку роботу. Але при мізерних заробітках Гайдн зберігав незалежність та життєрадісність. Він вірив у своє майбутнє. Гайдн не тільки не розгубив свій талант, але й розвинув його. Протягом десятиріччя він "зробив із себе” професійного музиканта. І весь час він гостро відчував недосконалість свої знань.

Особливого значення для набуття майстерності мало знайомство Гайдна з італійським композитором, співаком та педагогом Ніколо Порпора. Йозеф Гайдн не мав гроші на уроки. Він поступив до класу відомого музиканта акомпаніатором, виконуючи паралельно роботу лакея. Тобто, вивчаючи мистецтво контрапункту та гармонії, Гайдн в той же час чистив чоботи та прибирав кімнати. Але це не бентежило його. Він був готовий до виконання будь-якої роботи, аби бути біля великого маестро! Саме у Порпора відбулося його знайомство з відомими віденськими музикантами – Диттерсдорфом, Вагензейлем, Глюком, тут він зустрівся з відомим на той час лібретистом та поетом Метастазіо. З будинку Порпора почалося поступове входження Гайдна до музичного середовища Відня. Зовсім скоро його власні твори почали набувати великого попиту. А замовлення від віденської знаті сприяли зростанню його полярності. В цей час були написані перші фортепіанні сонати та симфонії, біля десяти квартетів а також опера «Кульгавий біс», партитура якої нажаль не збереглась.

 Можливість займатися улюбленою композицією та поліпшити свої матеріальне становище Йозеф Гайдн, як і більшість музикантів того часу, міг тільки на службі при дворах аристократичної знаті. Це сприймалося абсолютно нормально, що певний композитор, художник чи поет працює при дворі. В той час в основному лише середовище придворної знаті мало достатньо освіти, щоб оцінити твори високого мистецтва і вести цікаві інтелектуальні дискуси про той мистецький продукт, що виробляли митці за винагороду „замовника”. То був час камерного придворного музикування, час, коли симфонія не була концептуальною світоглядною концепцією, яку з неї зробила епоха романтизму.

Гайдн розпочав службу придворного композитора у маєтку поміщика Нюрнберга. За рекомендацією останнього у 1759 році двадцятисемирічний музикант отримує свою першу постійну посаду придворного капельмейстера у чеського аристократа графа Карла фон Морцина. А ще через два роки, у 1761 році, композитор підписує новий контракт, який майже на тридцять років зв’язав його долю з двором угорських магнатів князів Естергазі.

Життя композитора у Естеразі було життям залежним. Свій талант композитор змусив був надати у повне розпорядження аристократів. Музика, яку він писав, повинна бути задовольняти смаки господарів. Композитор навіть не мав прав власності на своїх твори, не міг самовільно відлучатися із маєтків князя. Його залежність підкреслювалася і зовні – Гайдн був тільки слугою князя, і повинен був триматися відповідно від свого статусу залежної людини.

Але він не нарікав на долю, бо, як було вже сказано, придворна служба була буденним явищем в той час. Навіть з цієї неволі геній Гайдна зумів дістати користь. Він творив головним чином за замовленням. Але це не заважало йому працювати з дійсним натхненням. Він мав у своєму розпорядженні гарну інструментальну капелу князя, яка складалася з обдарованих музикантів. В маєтках князя протягом часто гастролювали драматичні й оперні трупи. І це дозволяло не тільки виконувати власні твори, але й без кінця удосконалювати свою майстерність. Саме на службі у князів Естергазі Гайдн написав переважну більшість своїх творів і став відомим в усій Австрії та навіть за її межами композитором.

Перед тим, як продовжити свою біографічну розповідь про великого композитора, я хочу ще кілька слів сказати про його життя при дворі князів Естергазі. У Гайдна були багато різних обов’язків, записаних в договорі, який він уклав з князем. Цей  договір є дуже цікавим в історичному плані документом, що характеризує соціальне положення музиканта XVIII століття, який знаходився на придворній службі в умовах феодально-абсолютистських відносин.  Згідно з угодою, якщо, наприклад, князь чекав на гостей, Гайдн мав написати на конкретний призначений день візиту симфонію, квартет або месу. Композитор був забов’язаний також писати на кожен концерт (а вони відбувалися двічі на тиждень) новий твір. Він був для свого господаря ніби «музичним кухарем», який супроводжував трапезу його Високості приємними для слуху творами. Також Гайдн мав приходити на роботу одягненим по належній формі — в розшитому золотом камзолі, в білих панчохах і в напудреній перуці, щодня до і після обіду чекати в приймальні князя його розпоряджень щодо музики на сьогоднішній день. 

Одночасно він був і інспектором оркестру: крім проведення репетицій, обов’язками маестро було стежити за дисципліною в капелі, за зовнішнім виглядом оркестрантів, записувати в штрафну книгу тих, хто запізнюється на репетиції, на нього лягала також відповідальність за стан музичних інструментів та нот в капеллі. Сам капельмейстер знаходився в замку свого пана на положенні лакея, навіть обідав разом з ними та іншими слугами – садовниками, кухарями, прибиральниками тощо. Всі твори Гайдна ставали власністю Естергазі. Композитор не мав права писати музику за замовленням інших осіб, а також не міг вільно покидати володіння князя.

Значні зміни в житті Гайдна відбулися, коли композитору було вже за шістдесят. В 1790 році помер князь Міклош Естеразі, на службі якого митець був з 1761 року. Композитор своім надзвичайним талантом прославив двір Естергазі, слава високого рівня культури та мистецтва закріпилися за ним на довгі роки. Все це, а також те, що Гайдн на той час став вже відомим в Австрії композитором, не дозволило б аристократу його просто так викинути на вулицю. В заповіті князь згадав і маестро, якому було назначена пенсія у розмірі 1000 гульденів на рік. Але так сталося, що нащадок покійного князя, Антон Естергазі, не любив музики і вирішив розпустити капелу. Ось так Гайдн став незалежною людиною - пенсія князя дала йому можливість повернутися до Відня і зайнятися творчістю особисто для себе.

Одного сірого трудового дня, коли Гайдн сидів та розбирав свої нотні записки, до кімнати зайшов незнайомець "Мене звуть Петер Саломон, я є скрипалем з Лондона, – сказав він. – Ви вже неодноразово відмовлялися виїздити з Австрії. Ми в Англії цінуємо Вашу музику та хотіли б, щоб Ви взяли участь в наших концертах... Ось наші умови: якщо Вас вони влаштовують – хоча б завтра ми підпишемо угоду”.

Так, за запрошенням відомого скрипаля й антрепренера Петера Саломона, шестидесятирічний композитор двічі відвідує Лондон. Перший раз його перебування в Англії тривало з літа 1791 р. по зиму 1792 р., в другий - з початку 1794 р. по середину 1795 р. В Лондоні маестро диригує рядом концертів з своїх творів, а також створює нові шедеври, серед яких дванадцять "Лондонських” симфоній. Англійська публіка з великим ентузіазмом сприймала музику Гайдна, а в Оксфоодському університеті йому був присуджений титул доктора музики (з цієї нагоди, Гайдн виконав свою раніше написану симфонію, яка після виконання отримала назву «Оксфордська»).

Роки перебування в Англіі були насичені яскравими враженнями - такими, яких, завизнанням самого Гайдна, він не відчував протягом всієї тридцятирічної служби у Естергазі! Велике буржуазне місто захопило його інтенсивністю свого життя, та насамперед, зрозуміло, життя культурного. Його вражали нові форми організації концертної справи – платні публічні концерті, що збирали різнопланову демократичну публіку. Гайдн захоплювався високим професійним рівнем оркестрових колективів, а також незвично численним складом оркестру. В них грало по 40-50 музикантів, що в порівнянні з камерними інструментальними капеллами при дворах австрійських та німецьких аристократів, що складалися щонайбільше з 20-25 осіб, було дуже багато. Але найсильніше враження було пов’язано з фестивалями пам’яті великого англійського композитора німецького походження Георга Фридриха Генделя у Лондоні, які відзначалися особливою пишністю (зокрема у виконанні ораторії Генделя брали участь майже тисячний склад виконавців). Під враженням почутих ораторій Г. Ф. Генделя композитором були створені 2 світських ораторії - "Створення світу" в 1798 році та "Пори року" в 1801. Пізніше виконання обох ораторій у Відні мало величезний успіх, який дуже швидко поширився далеко за межі Австрії (наприклад, через п’ять років після своєї появи на світ зпід пера композитора - у 1802 році - ораторія «Створення світу» була вперше виконана в Петербурзі)

 Але все ж таки найбільш вражаючим для Гайдна в Англії було відношення глядачів до митця. Вперше за все свою багаторічне життя Гайдн відчув себе не слугою, а вільним, незалежним художником!

 Наскільки високо цінили Гайдна В Лондоні свідчить такий факт. Одного дня композитор зайшов до музичної крамниці та запитав, чи має продавець „першокласні” п’єси.

–       Я тільки-но надрукував видатний твір Гайдна!

–        О-о-о! – відповів Гайдн. – Але ж я не маю що з ним робити.

–        Як немаєте що робити? – обурився торговець

–        Немає про що говорити. Чи немає чогось іншого? – запитав Гайдн.

–        Немає, добродію! У мене є інші твори, але вони не для Вас! – ображено сказав торговець і повернувся до композитора спиною.

Гайдн, посміхаючись, повернувся до дверей, в які якраз зайшов його знайомий, який і розв’язав це непорозуміння. Збентеженному продавцю прийшлося вибачитися, але він отримав можливість на майбутнє хизуватися тим, що «вибачався перед самим маестро Гайдном!»

 Митець був знайомий з багатьма видатними людьми, серед яких були й короновані особи, багато талановитих музикантів, поетів, художників. Але найбільше цінував він свою дружбу з Моцартом. Гайдн знав його ще малюком, часто займався музикуванням з ним, грав у чотири руки твори композиторів того часу та минулого. І вже тоді зрозумів, що хлопчик геніальний. Пізніше, коли батько Моцарта попросив його давати уроки синові, він тоді сказав йому: "Клянусь Богом, як чесна людина, ваш син – найвеличніший з композиторів, яких я знаю. У нього і смак і велике знання законів композиції!” Він не помилився. І все життя із хвилюванням та радістю слідкував за зростанням цього генія. А Моцарт все життя шуткуючи називав Гайдна "папашею”. Свої перші шість квартетів молодий Моцарт присвятив Гайдну. Гайдн не без гордості читав написану на нотах присвяту:

   Моєму другові  Гайдну.

 Батько, посилаючи синів у білий світ, доручає їх догляду та покровительству найвідомішої людини свого часу, з яким він мав за щастя перебувати у дружбі. Дорогий й знаменитий друже мій! Доручаю тобі моїх шість синів, – результат довготривалої й важкої праці.

Коли вістка про від’їзд Гайдна до Англії рознеслася по Відню, з ним прийшов попрощатися Моцарт. Друзі міцно обнялися на прощання. Якою важкою була ця розлука для Моцарта! Він розставався зі своїм найкращим другом. Окрім того, він щиро турбувався за долю старого Гайдна. "Ми з Вами більше не побачимося, папаша Гайдн,” – сумно повторював Моцарт. Він якби передрікав, що ця зустріч друзів стане останньою. Як не дивно, це передчуття Моцарта виправдалося. Коли Гайдн повернувся з Лондона, Моцарта вже не було серед живих.

Після 1802 р. композитор більше нічого не написав. Настала нова доба. Початок ХІХ ст. відзначився серйозними соціальними потрясіннями, що їх започаткувала Велика Французька революція. Гайдн же за своїм вихованням, звичками, побутовим устроєм належав минулому ХVІІІ століттю. Він не зміг зрозуміти ідей Французької революції, яка підняла на ноги всю Європу та поставила перед людством нові соціальні та духовні проблеми. Всі події, що були з нею пов’язані, він сприймав як загальний крах. Мабуть саме цим і можна пояснити його творче мовчання в останні роки життя. Помер композитор 31 травня 1809 року.

Все життя мистецтво було для Гайдна головною опорою і постійним джерелом внутрішньої гармонії, душевної рівноваги і здоров’я, Він сподівався, що таким воно залишиться і для майбутніх слухачів. "На цьому світі так мало радісних і задоволених людей", - писав сімдесятирічний композитор, - "скрізь їх переслідують горе і турботи; мабуть, твоя праця послужить часом тим джерелом, з якого повна турбот і обтяжена справами людина черпатиме свій спокій і відпочинок". Музика! Як він був вдячний долі, що вона зробила його частиною цього великого мистецтва - і він чесно працював, щоб воно стало ще більш прекрасним.